Лекція 18

 

Тема лекції 18.  Антикризова діяльність підприємства

 

1.  Економічна безпека підприємства, її суть, мета і функції.

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМСТВА – це стан захищеності життєво важливих інтересів підприємства від різноманітних внутрішніх та зовнішніх негативних чин-ників, що гарантує найбільш ефективне використання ресурсів підприємства для забезпечення стабільного функціонування та динамічного розвитку

Головна мета економічної безпеки підприємства полягає у:

• забезпеченні стабільного та максимально ефективного функціонування;
• використанні потенціалу в майбутньому.

Основні функціональні цілі економічної безпеки підприємства:

• забезпечення високої фінансової ефективності, стійкості та незалежності;
•  забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу;
•  досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальності та ефективності його організаційної структури;
•   досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу, ефективності НДДКР;
•  мінімізація руйнівного впливу результатів виробничої діяльності на стан довкілля;
•  якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства;
•  захист інформаційного поля, комерційної таємниці, належне інформаційне забезпечення діяльності підприємства;
•  забезпечення безпеки персоналу підприємства, його капіталу, майна й комерційних інтересів;
•  забезпечення можливості протидії конкурентному тиску та адаптаційних можливостей до змін ситуації на ринку;
•  забезпечення надійної взаємодії з контрагентами (постачальниками, посередниками, споживачами тощо).

Основні функціональні складники економічної безпеки підприємства

1. фінансовий складник: досягнення найефективнішого використання корпоративних ресурсів;

2. інтелектуально-кадровий складник: збереження та розвиток інтелектуального потенціалу підприємства; ефективне управління персоналом;

3.  техніко-технологічний складник: ступінь відповідності застосовуваних на підприємстві технологій найкращим світовим аналогам щодо оптимізації витрат ресурсів;

4.  політико-правовий складник: усебічне правове забезпечення діяльності підприємства, дотримання чинного законодавства;

5. інформаційний складник: ефективне інформаційно-аналітичне забезпечення господарської діяльності підприємства;

6.  екологічний складник: дотримання чинних екологічних норм, мінімізація втрат від забруднення довкілля;

7. силовий складник: забезпечення фізичної безпеки працівників підприємства та збереження його майна;

8.  ринковий складник: адаптація підприємства до змін ситуації на ринку, протидія конкурентному тиску;

9.  інтерфейсний складник: забезпечення надійності взаємодії підприємства з економічними контрагентами.

 

СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗ-ПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА – це організована сукупність засобів, методів, управлінських, режимних, технічних, профілактичних та інших заходів, спрямованих на реалізацію захисту інтересів підприємства від зовнішніх та внутрішніх негативних чинників і досягнення цілей діяльності.

Мета системи забезпечення економічної безпеки підприємства – передбачення, прогнозування, своєчасне виявлення та протидія як внутрішнім, так і зовнішнім негативним чинникам, досягнення та збереження стабільного функціонування й забезпечення динамічного розвитку підприємства.

 Основні завдання системи забезпечення економічної безпеки підприємства:

•  захист законних інтересів підприємства та його працівників;
•   прогнозування можливих негативних чинників економічній безпеці підприємства;
•  організація діяльності із запобігання негативним чинникам (розробка превентивних заходів);
•  виявлення, аналіз та оцінювання впливу негативних чинників економічній безпеці підприємства;
•   ухвалення рішень та організація діяльності з обмеження впливу негативних чинників на економічну безпеку підприємства;
•  відшкодування матеріального й морального збитку, нанесеного деструктивним впливом негативних чинників;
•   формування позитивного іміджу підприємства з метою ефективної реалізації планів його діяльності та статутних цілей;
•   постійне вдосконалення системи забезпечення економічної безпеки підприємства;
•  контроль за ефективністю функціонування системи забезпечення економічної безпеки підприємства;
•  організація взаємодії з правоохоронними органами з метою захисту законних інтересів підприємства;
•   формування власної служби економічної безпеки адекватної небезпекам і загрозам.

Суб’єкти системи забезпечення економічної безпеки підприємства:

внутрішні – суб’єкти, які займаються забезпеченням економічної безпеки безпосередньо на підприємстві й підпорядковані його керівництву;

зовнішні – зовнішні організації, які функціонують самостійно й не підпорядковуються керівництву підприємства, але при цьому їхня діяльність істотно впливає на економічну безпеку підприємства.

Функції системи забезпечення економічної безпеки підприємства:

·        прогнозування, виявлення, попередження, нівелювання, обмеження впливу ризиків небезпек і загроз;

·        забезпечення захищеності умов функціонування під-приємства та його персоналу;

·        формування ефективного конкурентного середовища;

·        формування безпечних інформаційних систем;

·        збереження майна та комерційної таємниці;

·        ліквідація наслідків деструктивного впливу ризиків загроз і небезпек.

МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗ-ПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА – це сукупність законодавчих актів, правових норм, рушійних мотивів та стимулів, методів, засобів і заходів для ефективного функціонування системи забезпечення економічної безпеки підприємства

2.  Сутність реструктуризації   підприємства,   її   завдання та форми. Види реструктуризації та варіанти її проведення.

 

РЕСТРУКТИЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА – це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямо-ваних на зміну структури підприємства, його управління, форми власності, організаційно-правової форми, із метою фінансового оздоровлення підприємства, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

Мета реструктуризації – створення повноцінних суб’єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати в умовах переходу до ринкової економіки й виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків.

ПЕРЕПРОФІЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА – зміна технології виробничого процесу для випуску нової продукції (виконання робіт, надання послуг) або модернізація виробництва продукції, яка раніше вироблялася на цьому підприємстві.

 

РЕОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА – один з етапів його реструктуризації, що передбачає повну або часткову зміну власника статутного фонду юридичної особи, а також зміну організаційно-правової форми здійснення бізнесу.

Послідовність проведення реструктуризації підприємства

1.  Попередній аналіз стану підприємства

2.  Включення до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій

3.  Поглиблений аналіз техніко-економічного та фінансового стану підприємства

4.  Обґрунтування концепції реструктуризації підприємства

5.  Розробка плану реструктуризації, бізнес-планів нових реорганізованих підприємств

6.  Здійснення організаційно-економічних, правових і технічних заходів із реструктуризації

7.  Визначення економічної ефективності реструктуризації підприємства

8.  Оцінка результатів створення та функціонування нових організаційно-правових структур

 

ЗЛИТТЯ – це форма реорганізації юридичної особи, що передбачає припинення двох або більше юридичних осіб (право-попередників) із переданням усього їхнього майна (прав й обов’язків) та особистих немайнових прав новій юридичній особі (правонаступнику), яка утворюється в результаті здійснення цієї форми реорганізації.

ПРИЄДНАННЯ – це спосіб корпоративної реструктуризації, який передбачає приєднання всіх прав та обовʼязків однієї або кількох юридичних осіб – правопопередників до іншої юридичної особи – правонаступника. У результаті такої реструктуризації підприємства, що приєднуються, вилучаються з державного реєстру та втрачають свій юридичний статус.

ПОГЛИНАННЯ – контроль діяльності підприємства через викуп понад 30 % зареєстрованого капіталу (акцій, часток). У цьому випадку поглинаєме підприємство не втрачає статусу юридичної особи. Види поглинання: агресивне (купівля компанією-поглиначем основної частки акцій менш великої компанії без добровільної згоди останньої), дружнє (за повної згоді).

ПОДІЛ – поділ платника податків на декілька осіб, а саме поділ його майна між статутними капіталами новоутворених юридичних осіб та/або фізичними особами, унаслідок якого відбувається ліквідація юридичного статусу платника податків, який поділяється Правонаступником стосовно зобов’язань зі сплати податків під час поділу з ліквідацією реорганізовуваного платника податків виступають усі платники податків, які з’являться після такої реорганізації.

 

ВИДІЛЕННЯ – перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

ПЕРЕТВОРЕННЯ – зміна юридичною особою юридично-правової форми без припинення існування. Під час реорганізації завжди існує правонаступництво.

Реорганізація вважається завершеною з моменту держреєстрації відповідних змін в установчих документа юрособи-правонаступника, держреєстрації створених підприємств та держреєстрації припинення юросіб. Враховуючи строки заявлення вимог кредиторами, реорганізація підприємства не може бути проведена швидше, ніж за 2 місяці.

Етапи реорганізації підприємства:

крок 1: зібрати загальні збори;

крок 2: на зборах прийняти рішення про реорганізацію та затвердити комісію з реорганізації. Вирішити загальні питання (форма реорганізації, склад комісії щодо реорганізації, строки реорганізації, що й коли робити з працівниками, режим роботи підприємства на період реорганізації, який документ скласти за підсумками роботи – передавальний акт (баланс), розподільчий акт (баланс). Указується персональний склад комісії з реорганізації (ПІБ членів, реєстраційні номери її облікових карток платників податку), права та обов’язки комісії. Рішення має бути оформлено протоколом.

крок 3: зареєструвати рішення про реорганізацію у держреєстратора (центри надання адміністративних послуг при місцевих радах, нотаріуси, акредитовані суб’єкти). Його треба повідомити протягом 3-х робочих днів із дати прийняття рішення про реорганізацію шляхом подачі оригіналу або нотаріально завіреної копії протоколу рішення зборів учасників про реорганізацію. Під час злиття або приєднанні повинен бути підпис уповноважених осіб підприємств-правонаступників;

крок 4: повідомити кредиторів про реорганізацію та дотримати строк заявлення їх вимог. Треба опублікувати рішення про реорганізацію підприємства в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, у якому вказується порядок і строк заявлення кредиторами вимог;

крок 5: провести інвентаризацію та оцінку майна;

крок 6: на зборах затвердити розподіл активів і зобов’язань. Затвердити основний бухгалтерський документ – передавальний акт або розподільчий баланс залежно від виду реорганізації. Також затверджуються частки корпоративних прав у новостворених та реорганізованих суб’єктах;

крок 7: внести зміни до установчих документів основного підприємства (якщо воно залишається) та затвердити установчі документи новоствореного підприємства (підприємств);

крок 8: припинити трудові відносини з найманими працівниками та провести розрахунки з дебіторами й кредиторами, якщо відбувається припинення юрособи;

крок 9: подати звітність у ДФС, ПФУ та держстатистику (за останній звітний період), здати документи в архів, закрити банківські рахунки, списати печатки. Закриття банківських рахунків у разі припинення юрособи може бути здійснено також підприємством-правонаступником;

крок 10: скласти та затвердити на зборах остаточний передавальний акт або розподільчий баланс. Це здійснюється після розрахунків з усіма кредиторами;

крок 11: завершити процедуру в держреєстратора;

крок 12: перенести залишки в бухгалтерському обліку в новостворені в процесі реорганізації підприємства через передавальний акт (баланс) або розподільчий баланс.

 

3.  Санація (фінансове оздоровлення) підприємства. Види санації.

 

CАНАЦІЯ (ВІДНОВЛЕННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ) – це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості й конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.

КЕРУЮЧИЙ САНАЦІЄЮ – арбітражний керуючий, а у випадках, передбачених Кодексом із процедур банкрутства, – керівник боржника, призначений господарським судом для здійснення процедури санації боржника.

Санація боржника до відкриття провадження в справі про банкрутство здійснюється відповідно до плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.

У плані санації визначаються:

·        розміри, порядок і строки погашення вимог кредиторів, які беруть участь у санації;

·        заходи щодо виконання плану санації та нагляду за виконанням плану санації;

·        обсяг повноважень керуючого санацією (у разі його призначення).

 

Боржник протягом п’яти днів із дня схвалення кредиторами плану санації подає до господарського суду за місцезнаходженням боржника заяву про затвердження плану санації

 

Заходи щодо відновлення платоспроможності боржника,

передбачені планом санації

1.       реструктуризація підприємства;

2.       перепрофілювання виробництва;

3.       закриття нерентабельних виробництв;

4.       відстрочення, розстрочення або прощення боргу чи його частини;

5.       виконання зобов’язання боржника третіми особами;

6.       ліквідація дебіторської заборгованості;

7.       реструктуризація активів боржника;

8.       ліквідація дебіторської заборгованості;

9.       продаж частини майна боржника;

10.  виконання зобов’язань боржника власником боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань;

11.  відчуження майна та погашення вимог кредиторів шляхом заміщення активів;

12.  звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі виконання плану санації;

13.  одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, що відшкодовується відповідно до вимог Кодексу з питань банкрутства позачергово за рахунок продажу майна боржника;

14.  одержання позик та кредитів, придбання товарів у кредит;

15.  інші заходи з відновлення платоспроможності боржника.

 

4.  Поняття про банкрутство підприємства та причини його виникнення. Неплатоспроможність підприємства. Процедури банкрутства.

 

БАНКРУТСТВО – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації й погасити встановлені в порядку, визначеному Кодексом з процедур банкрутства, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури.

 

СУБ’ЄКТ БАНКРУТСТВА (БОРЖНИК) – юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов’язання, строк виконання яких настав.

 

 

СТОРОНИ В СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО – конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).

УПОВНОВАЖЕНА ОСОБА ЗАСНОВНИКІВ, УЧАСНИКІВ, АКЦІОНЕРІВ) БОРЖНИКА – особа, уповноважена вищим органом управління боржника представляти інтереси засновників під час провадження в справі про банкрутство з правом дорадчого голосу.

Судові процедури, які застосовують до боржника – юридичної особи

1.       Розпорядження майном боржника – система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Процедура розпорядження майном боржника вводиться строком до 170 календарних днів;

2.       Санація  боржника – система заходів, що здійснюються під час провадження в справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів й активів та/або зміни організаційно-правової й виробничої структури боржника;

3.       Ліквідація  банкрута – припинення діяльності підприємства, визнаного господарським судом банкрутом, для здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна

 

Органи управління боржника протягом процедури розпорядження майном не мають права приймати рішення про:

1. реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) й ліквідацію боржника;

2. створення господарських товариств або участь в інших господарських товариствах;

3.       створення філій та представництв;

4.       виплату дивідендів;

5.       проведення боржником емісії цінних паперів;

6.    вихід зі складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника;

7. відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, у тому числі його передачу в заставу, унесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства;

8.  надання позик (кредитів), надання поруки, гарантій, а також передачу в довірче управління майна боржника.

 Господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, якщо:

1.  боржник – юридична особа, не внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань;

2.  юридичну особу, яка є боржником, припинено в установленому законодавством порядку;

3.  у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника;

4.  відновлено платоспроможність боржника або погашені всі вимоги кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів;

5.  затверджено звіт керуючого санацією або ліквідатора в порядку, передбаченому Кодексом із процедур банкрутства;

6.  до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження в справі про його банкрутство не висунуто вимог;

7.  справа не підлягає розгляду в господарських судах України;

8.  господарським судом не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника.